інтерв'ю зі співзасновниками проекту "Будуємо україну разом"
БУРхливий проект
Вже кілька років поспіль молодь відбудовує Україну. Мова йде не лише про будівлі, а й про розуміння, дружбу, відчуття громадянства. Читаємо та надихаємось.
Ми поспілкувалися з командою, розпитали, що таке БУР, чим він займається та як досяг теперішніх успіхів.
Розкажіть, будь ласка, про вашу організацію та її мету.

Проект "Будуємо Україну Разом" був заснований Благодійною організацією «Львівська освітня фундація», яка розпочала свою діяльність у 2000 році. Її першим проектом було створення інноваційної бібліотеки у м. Добротвір, Львівської області. Сьогодні ЛОФ — це близько 10 великих проектів у соціальній та освітній сферах. Наша мета — залучити молодь до реалізації соціальних проектів з метою поширення волонтерського руху в Україні. Ми підтримуємо лідерів, які беруть на себе відповідальність за розвиток держави та хочуть допомагати найбільш незахищеним категоріям населення.
Що послугувало поштовхом для створення проекту БУР?

Трохи передісторії: директор нашої організації Віталій Кокор був членом організації «Українська молодь Христові» і разом з нею брав участь у таборах праці та молитви задля примирення сербів і хорватів на Балканах. Згодом він брав участь у програмі Appalachia Service Project в Сполучених Штатах, в рамках якого волонтери відбудовували один із найбідніших регіонів країни. Тоді у нього з'явилася ідея — втілювати цю формулу в Україні. Спілкування у форматі спільної праці змінює людей і вони починають сприймати одне одного інакше, більше довіряють одне одному. Так згодом Мар'яна Кащак з громадської організації «Посвіт» спільно з голландцями влаштувала перші волонтерські табори в Україні. Це була чудова можливість для української молоді поспілкуватися з іноземцями та практикувати англійську.

Коли з-під окупації були звільнені Краматорськ і Слов'янськ, Віталій одразу запропонував поїхати туди і подивитися, яка там ситуація. Ми приїхали в Краматорськ і намагалися зрозуміти, як допомогти місцевим мешканцям. Тоді Віталій запропонував організувати будівельний табір — БУР — у Краматорську.

Вперше ми поїхали туди у липні 2014-го, а вже у серпні, перед Днем Незалежності, у Краматорську, разом з Андрієм Левицьким та Миколою Дороховим розпочали підготовку до першого двомісячного табору, запрошуючи до участі волонтерів. Тоді до нас доєдналося коло п'ятнадцяти небайдужих людей — з цього все і почалося.

Діяльність в організації — це ваш основний вид діяльності чи хобі, яким ви займаєтесь у вільний час?

Для більшості з команди БУР — це основний вид діяльності, яким ми охоче займаємося й у свій вільний час. Деякі з нас є членами й інших організацій — наприклад, ПЛАСТ.

Як ви вважаєте, чи може волонтерський рух врятувати світ?

Волонтерство — це не лише "віддавати". Наші волонтери під час роботи вчаться нового від однодумців, слухають лекції та майстер-класи від крутих людей. Тобто волонтери віддають і черпають одночасно — набираються натхнення до праці над собою, вчаться, здобувають дуже цінні знайомства та формують дружби. Люди змінюються, коли допомагають, починають розуміти справжню ціну речей. Все це зміцнює їхній соціальний капітал, дає впевненість в собі та відчуття спільності. А це, на нашу думку, основні фактори, які формують особистість. А ці особистості потім і формують наше суспільство. Тому так, однозначно, волонтерство змінює і рятує світ.

Чи усі люди, що приходять, залишаються? І чи надовго?

БУР — це табір, який на тиждень гуртує молодь з різних регіонів України в одному з міст учасників. Для багатьох з учасників БУР є точкою входу у волонтерство. Тому після табору вони починають долучатися до інших волонтерських проектів, організацій, ініціюють власні проекти. Вони залишаються частинкою нашого руху — мережі людей, які беруть на себе відповідальність за зміни. Ми заохочуємо наших волонтерів практикувати активне громадянство на місцях. І у більшості випадків, воно так і спрацьовує. БУР — це, можна сказати, вірус.

Окрім того, ми підтримуємо наших волонтерів на місцях — допомагаємо їм розвивати власні організації через надання міні-грантів в рамках нашої програми проектного менеджменту «БУРЛаб», через менторську допомогу, через проведення курсів громадянської освіти.

Спілкування у форматі спільної праці змінює людей і вони починають сприймати одне одного інакше, більше довіряють одне одному.

Люди якого віку приходять в волонтерські організації? Наприклад, армії допомагають люди різного віку, а от в інших напрямках — це переважно молодь?

БУРівці — це переважно молодь, 16-25 років. Хоча найстаршому волонтерові понад 60.

Чи є майбутнє у волонтерського руху? Чи не відійде він знов у затінок після закінчення АТО?

Майдан та війна на сході країни спровокували реакційний волонтерський рух. Люди мобілізувалися аби закривати конкретні прогалини держави: йшли в армію, селили переселенців та лікували поранених. Зараз в Україні і серед української діаспори поступово формуються осередки людей, які на добровільних засадах долучаються до реформування країни, до роботи в міністерствах, комісіях. Думаю, що такі проекти як БУР, Help and Travel, Тут і Зараз є яскравим свідченням, що волонтерство має майбутнє. Воно повинно стати щоденною практикою українців, незважаючи на те, воюємо ми, чи ні.
Чи вважаєте ви, що досвід волонтерства може бути корисним при влаштуванні кар'єри?

Якщо подивитися на ситуацію дуже практично, волонтерство — це не лише допомога іншим, але й чудова можливість для саморозвитку і презентації себе суспільству. Зрештою, допомагаючи іншим, ми допомагаємо собі. В той самий час, участь у волонтерських проектах стає виграшним рядком в резюме та показує потенційному працедавцеві, що ви є відданою, відповідальною людиною та маєте широкий світогляд.

Чи доцільно розвивати таку сферу громадської діяльності, зважаючи на військовий конфлікт в країні?

Війна з Росією — це результат багаторічної бездіяльності українців. Якби ми були сильні, відповідальні та згуртовані, ніхто б не наважився на окупацію. Відповідно, щоб закінчити війну та уникнути подібних ситуацій в майбутньому, важливо будувати довіру і комунікацію між людьми всередині країни. Схід і Захід ніколи не воювали і не сварилися між собою. Тому нам не потрібно миритися.

Реальна проблема полягає в тому, що ми просто ніколи не спілкувалися і насправді не знали одне одного. Комунікація між українцями з різних регіонів відбувалася через засоби масової інформації, чутки та анекдоти, побудовані на стереотипах. Тому сьогодні нам дійсно потрібно спілкування, а не примирення. Один із засновників Несторівської групи, Ярослав Грицак, колись вивів дуже просту формулу: "Нація — це комунікація. Нема комунікації — нема нації". Власне тому протягом останніх трьох років "Львівська освітня фундація" пробує гуртувати молодь з різних регіонів та виховувати у них звичку спілкування. Але робимо ми це не за круглими столами, а через спільну роботу та волонтерство.
Схід і Захід ніколи не воювали і не сварилися між собою. Тому нам не потрібно миритися.
З якими складнощами ви стикалися при організації проекту, а також при домовленості з містами?

Протягом минулих років, ми часто стикалися з нерозумінням цілей проекту на місцевих рівнях. Ми самі обирали міста, шукали на місці координаторів. Можливо, такий формат сприймався місцевою громадою, як насадження якихось ідей. Тому зараз ми змінили підхід — даємо можливість містам самостійно запрошувати БУР до себе. Відповідно, команди, які координують проект на місцях, значно серйозніше ставляться до справи, а тому це значно спростило процес організації проекту.
Чи отримуєте ви підтримку від держави?

Так, цього року заручилися підтримкою Міністерства Молоді і Спорту та Міністерства Освіти. Від МінМолоді отримали фінансування на чотири табори — в смт. Смига, м. Заліщики та м. Бар, а також в м. Лебедин, який організовує місцева команда з мінімальною допомогою від нас. МінОсвіти допомагає поширювати інформацію серед навчальних закладів. Дуже важливо відчувати цю підтримку від держави. Та й взагалі класно, коли заступник Міністра особисто стежить за проектом, часто цікавиться, як йдуть справи. Це наближує державу до людей. Міністерство більше не виглядає якимось казнокрадом.

Чи важко знайти фінансування і як ви справляєтесь із цією задачею?

Не легко знайти фінансування на будівельні матеріали, а це найбільший шмат бюджету. Окремі донори зацікавлені в традиційних тренінгах та навчальних заходах. Ми ж вчимося в досить унікальний і не завжди зрозумілий для всіх спосіб. Але завдяки розумінню та довірі наших добрих друзів з USAID та NED в останні роки нам вдавалося знаходити кошти на проект.

В минулому році ми спробували урізноманітнити джерела фінансування і замість двох великих донорів ми налагодили партнерство з вісьмома меншими. Велику ставку робимо на місцевих підприємців. Наразі добре налагоджено співробітництво з магазинами будівельних матеріалів та місцевою владою.

В цьому році ми вирішили, що хочемо бути менш залежними від грантів, а тому запустили програму фінансової підтримки #БУРдруг. Ми впевпені, що проекти, що змінюють Україну, мають фінансуватися самими українцями — тоді активісти (ми) будуть відчувати, що займаються дійсно потрібною роботою. Ми пропонуємо простим українцям інвестувати в нас хоча б 25 гривень щомісячно, щоб гарантувати нам впевненість у стабільній роботі. За місяць після запуску програми, ми знайшли вже майже 100 друзів, від Краматорська до Сан-Франциско, які довіряють нам. Але на цьому не зупиняємося! Тому, якщо маєте бажання долучитися до створення нової України, почитати більше про #БУРдруг можна тут.
БУРівська команда (частково)
Команда:
Керівник проекту БУР: Юрко Дідула
Операційний менеджер: Іванка Діман
Комунікаційний менеджер: Катя Мячіна
Координатор волонтерів: Мар'яна Уланова
Менеджер урбан- та арт-напрямів: Катя Яковець
Менеджер БУР-спільнот: Олексій Сапига
Операційний менеджер БУР-спільнот: Влад Соха
Івент-менеджери та комунікатори: Олексій Лавриненко й Олександра Теслюк
Технічні менеджери: Володя Франт та Ігор Мосевич Регіональні менеджери: Віра Піонерська і Віра Пасішнюк
Фінансовий менеджер: Ярко Кащак
Менеджер локального фандрейзингу: Євгенія Гучко
Бухгалтер: Аня Гладка
Виконавчий директор БО "Львівська освітня фундація": Мар'яна Кащак


Стратегія на 5 років: щоб великий бізнес був повноцінно залучений як партнер проекту і забезпечував 50% витрат. Виявляється, в Україні море виробників будівельних матеріалів.

Минулого року активно використали інструмент краудфандингу. Запустили кампанію в Україні та США. Завдяки нашим друзям та партнерам з організації RAZOM for Ukraine (США), ми пробуємо шукати допомогу закордоном. Вони навіть організували концерт гурту "ДахаБраха" у місті Остін (Техас, США) на підтримку "БУР" і зібрали більше $3000. І це справді щось нереальне, адже їхня підтримка надихає нас та підтверджує, що ми рухаємось у вірному напрямку!

Як ви мотивуєте людей працювати за їжу і чому, на вашу думку, волонтери це роблять?

З досвіду спілкування з волонтерами ми зрозуміли, що є два основних чинники, що мотивують їх взяти участь в проекті. Перший, і основний, це бажання допомогти людям, які потребують цього, зробити свій внесок. Це особливо актуалізувалося на фоні війни. Багато людей воюють і молоді часто некомфортно сидіти вдома. Вони хочуть хоч якось допомогти. Власне тому найбільшою популярністю серед волонтерів користувалися прифронтові міста, там, де є найбільша потреба, там, де руйнації очевидні. Другий чинник — це можливість доступно подорожувати Україною, знайомитися з однолітками-однодумцями, іноземними волонтерами та відпочивати. Але насправді не важливо, чим ми «підкупили» волонтера, важливо, що він винесе з собою.

Чи траплялися курйозні випадки під час проектів?

У 2016 до нас приїжджали 5 волонтерів з Америки. Прості студенти, без українського коріння, які почули про війну та вирішили на літо приїхати допомогти. 23-літня студентка-політолог з університету New York State так захопилася шпаклюванням, що впродовж цілого місяця тільки те й робила, що шпаклювала. Всі майстри тягнули її на свої об'єкти, бо вона краще за них виводила стіни "під фініш". Вже наприкінці другого табору вона потягнула м'яз на правій руці. Наклали гіпс. Попросили її відпочити. Але на другий день вона знову поїхала на свій об'єкт і вже лівою рукою закінчувала шпаклювати стіну для сім'ї, яка разом зі своїми 12 дітьми переїхала в новий дім вже через місяць після завершення табору.

Часто бувало таке, що декілька днів не було води, і брудні волонтери ходили митись до місцевих друзів або на озеро. Весело було виносити на 9-ий поверх вікна, які не поміщалися в ліфт.

Або коли за 5 хвилин до офіційного відкриття молодіжного центру ти ще відмиваєш на колінах підлогу від шпаклівки. А потім весь брудний проводиш це відкриття.
Яким ви бачите БУР через 5 років?

Ми дуже хочемо заразити вірусом волонтерства чим більше людей та громад, бо в кінцевому результаті воно розвиває самоорганізацію та відповідальність серед українців. Тому, в наступні роки "Львівьска Освітня Фундація" буде впроваджувати міні-гранти для місцевих ініціатив, що хотітимуть влаштувати БУР у своєму місті. Вони не мусять бути такими масштабними, як наші табори, але повинні вирішувати конкретні проблеми конкретних людей — в цьому році наші волонтери вже точно проведуть два таких табори "по франшизі" — у Лебедині та у м. Щастя.

Також ми продовжимо робити акцент на залученні до проекту місцевого та національного бізнесу. Станом на сьогодні до проекту долучалися "Нова Пошта", "УкрЗалізниця", "Світ Кави", "Ваша Аптека"… А ще в нас у процесі налагодження співпраці з будівельними компаніями. Плануємо, щоб через 5 років 50% ресурсів на табір забезпечував український бізнес.

Було б класно, якби таку формулу активізації людей переймали українські ВНЗ, церкви, громадські організації. Зрештою, БУР — це своєрідний формат суботника, який може служити класним тімбілдингом для компаній та організацій будь якого рівня. Ми готові ділитися своєю формулою з іншими.
Ставайте БУР друзями!
Також, підписуйтеся на Телеграм проекту Help and Travel та слідкуйте за волонтерськими можливостями на сторінці Help and Travel Service.
Made on
Tilda